Міністерство оборони від Верещук імені Резнікова

Джерело: Хвиля

Наприкінці минулого тижня поповзли чутки про майбутні ротації у Кабміні. Основна інтрига – хто стане новим міністром оборони. У ЗМІ з’явилася інформація, що головою військового відомства буде віце-прем’єр Олексій Рєзніков, а на його місце призначать народного депутата Ірину Верещук.

«Хвиля» поспілкувалася зі своїми джерелами на Банковій та у фракції «Слуга народу». Картина складніша, ніж те, що зараз намагаються намалювати за допомогою зливів різні групи впливу.

Звільнення міністра Андрія Тарана обговорюється понад рік. Міноборони регулярно опинялося у центрі скандалів. При цьому публічний образ міністра був абсолютно невиразним.

До того ж, Таран перебував у перманентному конфлікті з екс-головнокомандувачем ЗСУ Русланом Хомчаком. Крім гнітючих громадських наслідків, це призводило до зриву роботи. Нагромадилося безліч проблем і щодо виконання держоборонзамовлення, і щодо поточного забезпечення армії. Про жодні системні реформи взагалі не йшлося.

Кульмінація конфлікту по лінії МО – Генштаб настала наприкінці липня, коли Володимир Зеленський заслав Хомчака до РНБО, замінивши його на Валерія Залужного, і водночас звільнив кількох заступників Тарана.

Сам Андрій Таран утримався на посаді через два чинники.

Перший – візит до США. Намічалося підписання низки оборонних документів під час поїздки Зеленського до Байдену, дата плавала, тож вирішили не ризикувати. Тарана зберегли для офіційної церемонії у Вашингтоні, оскільки влітку могли виникнути суто технічні проблеми із ротацією.

Проте вже тоді планували, що зустріч із міністром оборони США Ллойдом Остіном у Києві, що відбулася 19 жовтня, проводитиме новий міністр.

Не вийшло, бо виник другий чинник – а хто замість Тарану?

Наші контакти у керівництві фракції «СН» сказали, що всі кадрові призначення хотіли узгодити у Трускавці. Проте погодили лише вилучення Дмитра Разумкова. Саме тому, що не було рішення щодо Міноборони.

Для Зеленського важливо, щоб до виборів 2023-2024 років. новий міністр міг вирішити кілька завдань. По-перше, налагодити комунікацію з Генштабом, Мінстратегпромом та профільним комітетом Ради. Багато проблем в армії через відсутність взаємодії між цими структурами. Таран, наприклад, до Ради взагалі не ходив.

По-друге, розгребти завали, які демотивують армію. Військові загалом переконалися, що капітулювати владу не збирається. Але розростання бардаку знижує лояльність навіть найстійкіших, вони йдуть. Служити приходять відверті заробітчани.

По-третє, тверезо оцінити стан військових реформ і намалювати прагматичну модель, яка дасть змогу щільніше співпрацювати із Заходом, але отримувати як допомогу те, що потрібно Україні. А не те, що їм не шкода. Або на що вони політично готові. Зараз оборонне замовлення в частині імпорту багато в чому формується за принципом «чиї лобісти сильніші».